@olalam

Там де бУло зачато характер.
Де купа емоцій вертілась.
Пронеслась по людях, мов трактор.
Хоч мені того й не хотілось.

От якби чекала на тебе вічність,
А не шлялась по варіантах,
Може й знала, що таке ніжність,
І не натерла б ноги в пуантах.

Я часом ночами літаю
Над містом, дрімучим одним.
Воно тихесенько спить і не знає,
Що я споглядаю за ним.
І тихий подих я навіть чую,
І крики щоночі вирвані з тиші.
Я просто, як завжди тихо витую,
А всі копошаться, як тії миші.
Вони зайняті чимось.
В них є щось своє.
А що маю я?
Це місто давно не моє…
Я часом ночами літаю
Над містом, дрімучим одним.
Воно тихесенько спить і не знає,
Що я споглядаю за ним.

Проблема современного мира в том, что умные
люди полны сомнений, а глупые переполнены уверенностью.