Буває так,
Що розум
Поступово,
Пірнає в спокій…

Тяжіліють віки,
Все меньш
Вісомим
Відчувашь тіло…

І думки,
Кудись самі
Тікають
Без причини…

Як начеб то,
Їх хтось
Заколдував
Завзято…

Немов би,
Вірить в те,
Що опинившись
Сам-на-сам,
На самоті
Дрімучій —
Прокинеться
Крізь тучі грозові —
Туди де сонце світить,
І трава росте
За тучі:
Під ними ж
Рясно від дощу
Водою свіжою
Вмивається
На щастя та здоров'я
Всім й собі
Росте на радість!..
А за ними —
Райдуга —
Що сім світів,
Як сім яскравих кольорів —
З'єднала,
У одну стрічку;
І вкрила тим вкривалом
Все навкруги
До поки буде дощь іти,
І навіть ще й потому —
Шептатиме
В пориві вітра:
Я тут,
Завжди…
Нікуди не зникаю,
Була і буду,
Вічна щастя мить…